(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

Портрет митрополита Київського Тимофія Щербацького

Портрет митрополита Київського Тимофія Щербацького

Невідомий художник.

Іконописна майстерня Києво-Софійського монастиря (?).

 Друга половина XVIII ст. Полотно, олія, золочення. 202х121см

з фондової колекції Національного художнього музею України

 

Митрополит Тимофій (в миру Тихон Іванович Щербацький або Щербак; 1698 — †1767) –  митрополит Київський і Галицький (1748—1757), учасник обрання 22 лютого 1750 року у Глухові гетьманом Лівобережної України Кирила Розумовського.

Родом із Трипілля на Київщині. По закінченні Київської Академії працював в адміністрації київського архієпископства за митрополитів Варлаама Ванатовича і Рафаїла Заборовського. Згодом був ігуменом Мгарського (1737—1740), Видубицького, Києво-Михайлівського та архімандритом Києво-Печерського монастирів. За нього було завершено будівництво Великої лаврської дзвіниці (1745), укріплено лаврські пагорби над печерами. Опікувався видавничою і просвітницькою діяльністю монастиря, зокрема запрошував до нього вихованців Києво-Могилянської академії, яким доручав написання книжок і підготовку їх до друку.

У 1744 р. приймав у своїх архімандритських покоях  імператрицю Єлизавету Петрівну під час її подорожі до Києва. Брав участь в урочистій церемонії закладин Андріївської церкви, яку проводив Київський митрополит Рафаїл Заборовський 9 вересня 1744 р.

10 березня 1748 р. був висвячений на митрополита Київського та Галицького, жив у Софійському монастирі. Продовжив і завершив будівельні справи Рафаїла Заборовського: перебудову Софійської дзвіниці, добудову Будинку митрополита, при якому завів сади. За нього було зведено будинок чернечих келій, в якому пізніше розмістилася Бурса. Збагатив кафедральну ризницю начинням, прикрасив намісні ікони іконостаса Софійського собору срібними позолоченими окладами, переважно за власний кошт.

Намагався підпорядкувати собі Київську Академію, на свій лад реорганізуючи її адміністрацію і систему навчання. Постійні конфлікти з ректором С. Ляскоронським та архімандритами Братського монастиря призвели до його переведення до Москви, де він був митрополитом (1757—1767) до самої смерті.