Час побудови собору

Час побудови собору

Час побудови собору

   Давньоруські літописи згадують закладення  Св. Софії під 1017 і 1037 рр. і називають її засновником великого київського князя Ярослава Мудрого. Новітніми дослідженнями доведено, що насправді собор  засновано хрестителем Русі, великим київським князем Володимиром Святославичем (980 – 1015), а завершено його сином і спадкоємцем на київському престолі Ярославом Мудрим (1016 – 1018; 1019 – 1054). Недарма  свідок появи  Софійського собору митрополит-русич Іларіон  Київський у своєму “Слові про Закон і Благодать” говорить, що у цій справі Ярослав завершив починання свого батька Володимира, як Соломон – Давидове у  будівництві Єрусалимського храму.

1
Київ Х-ХІІІ ст. Макет.

   Найдавніші написи-графіті на фресках Софії, що містять дати  1018, 1019, 1022 і 1023 рр., чітко позначають верхню хронологічну межу побудови собору, який виник у другому десятиріччі ХІ ст. Співставлення даних графіті й днів освячення Софійського собору, що збереглися в давніх Святцях, дозволило точно датувати виникнення собору 4 листопада 1011 р.(заснування) – 11 травня 1018 р. (завершення).  Німецький хроніст Тітмар Мерзебурзький, сучасник появи Софії Київської, згадує її як функціонуючу митрополичу резиденцію вже під 14 серпня 1018 р.

1 2
Графіті 1018/1021 р. Прорис Графіті 1022 р. Прорис

  У старому Києві знали, що Св. Софія – творіння Володимира Святого.  Джерела зафіксували стійку київську традицію, що говорила про створення Софії  Володимиром. Наприкінці  XVI ст. собор  відвідали іноземні мандрівники Мартин Груневег (1584 р.) і Еріх Лясота (1594 р.), які записали у своїх щоденниках, вірогідно,  зі слів кліриків Софії, що її побудував хреститель Русі князь  Володимир.  Про заснування Софії Володимиром згадується також в анонімному латинському документі 1595 р. з Ватиканського архіву. Найбільш значимим є те, що в самій Софії вказувався точний час її заснування – це 1011 рік. Йдеться  про ктиторський напис митрополита Петра Могили, виконаний на його замовлення в 1634 р. на  попружних арках центральної бані собору. Напис стверджував, що Софійський собор почав будуватися в 1011 р. Ця ж дата стояла в титульному написі (імовірно, кінця XVI ст.)  над входом у собор та  в статистичних  “Описах Київського намісництва” 70 – 80-х рр. XVIII ст.  Дата 1011 р. як час заснування собору фігурує також в рукописі “Катедральный Киево-Софийский монастырь и его наместники”, складеному кафедральним писарем Яковом Вороньковським близько 1770 р.

2 1

Дата 1011 р. з напису

Петра Могили

Напис Петра Могили на арках центрального

купола з датою 1011 р. Світлина 30-тих рр. ХХ ст.

    Отже, дата 1011 рік визнавалася аж до кінця XVIII ст.  Лише після 1795 р., з утворенням Київської губернії,  коли царським урядом було уніфіковано всі офіційні дати щодо включених до складу Російської імперії українських земель, стверджується “хрестоматійна” літописна дата 1037 рік. Вона якнайкраще влаштовувала царат, адже пов’язувалася зі встановленням Ярославом самодержавства: згідно літописам, у 1036 р., коли Ярослав став “самодержцем Руської землі”,  він переміг печенігів “на полі поза градом”, а в наступному 1037 р.  начебто заснував на цьому місці Софійський собор, за тлумаченням істориків,  як  “пам’ятник слави руського оружжя”.

     Дата 1037 рік відповідала й ідеологічним запитам  радянської імперії  з її  постулатом “Київська Русь – єдина колиска трьох братніх народів”. Адже  саме  цей рік  визнавався кульмінаційним у формуванні імперії Рюриковичів, позначеним майже одночасною появою в середині ХІ ст. у її головних центрах  трьох Софійських соборів – у Києві, Новгороді і Полоцьку. Але Софія Київська давніша й величніша за своїх тезок, які намагалися  рівнятися на неї, повторювати її.

У 2011 році  за рішенням ЮНЕСКО і Указом Президента України на міжнародному і державному рівнях урочисто відзначено 1000-річчя заснування Софії Київської. Цей ювілей має велике значення для історії України.  Поява Св. Софії у другому десятиріччі ХІ ст. засвідчує, що державність і культура Київської Русі  досягли свого  апогею вже за Володимира, і саме з Києва  поширилися східнослов’янськими теренами.