(044) 279-22-56 екскурсії

(044) 278-26-20

  • Українська
  • English

History of conservation area

History of conservation area

History of conservation area Передумови створення заповідника виникли ще 1919 р., коли націоналізовані будівлі колишнього Софійського монастиря були частково передані Всеукраїнському історичному музею релігійного культу. В цих спорудах також розміщувалися різноманітні установи, зокрема Софійська комісія Всеукраїнської Академії наук. У 1929 р. відомим українським вченим-пам’яткоохоронцем Ф. Ернстом вперше було висловлено ідею оголосити садибу Софійського собору заповідником.

Заповідник було створено 1934 року Постановою Ради Народних Комісарів УРСР, як відділ у складі Музейного містечка (Києво-Печерська Лавра), підпорядкований Народному комісаріату освіти. В  травні 1935 р. заповідник відкрито для відвідування.

Постановою Ради Народних Комісарів від 7 березня 1939 р. № 217 Софійську філію Музейного містечка було перетворено на самостійний музей, до складу якого увійшли Софійський собор і дзвіниця. На правах філіалів були включені Андріївська, Кирилівська церкви та церква Спаса на Берестові і затверджено назву: Софійський державний архітектурно-історичний музей-заповідник.

1944 р. згідно Постанови Ради Народних Комісарів УРСР і ЦК КП/б/У від 27 березня 1944 р. № 281 Софійський заповідник увійшов до складу української філії Академії архітектури СРСР. За ним було закріплено всю територію колишнього Софійського подвір’я з усіма спорудами і приміщеннями та перейменовано на — Державний архітектурно-історичний заповідник “Софійський музей”.

У 1945 р., після реорганізації української філії Академії архітектури СРСР в Академію архітектури УРСР, заповідник залишився у складі останньої. З 1956 р. він увійшов до Академії будівництва і архітектури УРСР. У зв’язку з ліквідацією в 1963 р. Академії будівництва і архітектури УРСР, заповідник було підпорядковано Державному комітету УРСР при Раді Міністрів у справах будівництва (наказ Держбуду УРСР № 236 від 31 серпня 1963 р.).

Впродовж 1950–90-х років до заповідника на правах відділів були приєднані:

  • у 1958 р. — Судацька фортеця в Криму (наказ Міністерства культури СРСР від 22 травня 1958 р. № 354 та наказ Академії будівництва і архітектури УРСР від 28 червня 1958 р. № 178). Музей був відкритий для відвідувачів у 1962 р.;
  • у 1962 р. — Андріївська церква в Києві (Постанова Ради Міністрів УРСР від 10 липня 1962 р. та наказ Держбуду УРСР від 10 січня № 4). Музей було відкрито для відвідувачів у 1968 році. З 2001 р. використовується спільно з Українською Автокефальною Православною Церквою;
  • у 1965 р. — Кирилівська церква в Києві (розпорядження Ради Міністрів УРСР від 9 квітня 1965 р. № 360-р та наказ Держбуду УРСР від 7 травня 1965 р. № 133). Музей було відкрито для відвідувачів у 1967 році. З 1996 р. використовується спільно зі Свято-Кирилівською парафією Української Православної Церкви;
  • у 1983 р. —Золоті ворота в Києві — руїни пам’ятки ХІ ст. з па­віль­йо­ном-реконструкцією над ними, які були  відкриті для відвідувачів ще у 1982 році (рішення Київської міської ради народних депутатів від 24 січня 1983 р. № 81).

На сьогоднішній день Національний заповідник “Софія Київсь­ка” — це музейний комплекс, який об’єднує 77 пам’яток архітектури. Пам’ятки заповідника є головними об’єктами туристичних маршрутів Києва та АР Крим.

Діяльність Національного заповідника “Софія Київська” одержала високу оцінку світової громадськості: у 1987 р. Міжнародне журі Гамбурзького Фонду (Німеччина) нагородило заповідник Європейською Золотою медаллю за збереження історичних пам’яток. У 1990 році Софійський собор з комплексом монастирських споруд ХVІІІ ст. на його території включено до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Указом Президента України від 11 жовтня 1994 р. № 587 Софійському заповіднику надано статус національного закладу культури України і визначено назву Національний заповідник “Софія Київська”.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09 червня 2011 р. № 552 цілісний майновий комплекс заповідника передано до сфери управління Міністерства культури України.

Фондові колекції заповідника нараховують понад 80,0 тис. одиниць зберігання. Це археологічні колекції, предмети декоративно-прикладного мистецтва, унікальні архітектурні проекти різних років, велика колекція фотоматеріалів тощо.

Основні напрями діяльності заповідника: пам’яткоохоронна, реставраційно-реабілітаційна, науково-дослідна, методична, фондова, експозиційна, просвітницька тощо. Заповідником проводиться комплекс заходів, пов’язаних з номінуванням пам’яток – Кирилівської та Андріївської церков, Судацької фортеці до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.